19.01.2024; Кривий Ріг, Україна: II Міжнародна наукова конференція «Період трансформаційних процесів в світовій науці: задачі та виклики»
Роботи, що індексуються в Google Scholar

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СВІДКА ЗА ДАЧУ ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВИХ ПОКАЗАНЬ

PDF

Опубліковано 01.02.2024

Як цитувати

Чепель, О. (2024). ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СВІДКА ЗА ДАЧУ ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВИХ ПОКАЗАНЬ. Матеріали конференцій МЦНД, (19.01.2024; Кривий Ріг, Україна), 131–136. вилучено із https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-proceeding/article/view/972

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.
Google Scholar

Анотація

З усіх видів відповідальності свідка у кримінальному процесі найбільш серйозною є кримінальна відповідальність. Кримінальна відповідальність свідка має на меті забезпечити чесність, справедливість і точність досудового розслідування та судового розгляду за участю свідка, утримати та відвернути його від суспільно небезпечних винних діянь, які могли б зашкодити правосуддю. У порівнянні з іншими видами відповідальності, кримінальна відіграє критичну роль у підтримці системи правосуддя зокрема, та законності кримінального процесу в цілому. Слід зазначити, що кримінальна відповідальність, передбачена вітчизняним законодавцем за відмову давати показання та за давання завідомо неправдивих показань, має не лише підтримувати авторитет системи правосуддя в суспільстві, а й враховувати важливі практичні та процесуальні аспекти, пов’язані з показаннями свідка. Основним завданням цієї відповідальності, на нашу думку, має бути забезпечення можливості встановлення істини в рамках окремо взятих кримінальних проваджень, що зрештою призводить до винесення об’єктивних та справедливих вироків. Отже, небезпека завідомо неправдивих показань (лжесвідчення), полягає в тому, що вони перешкоджають отриманню доказів і, зрештою, об’єктивному встановленню того, що відбулося насправді.

Посилання

  1. Ворончук В. В. (2001). Заведомо ложный донос и заведомо ложные показания. Вісник Луганського ін-ту внутр. справ, 2. 132-135.
  2. Габрелян А. Ю. (2016). Проституція в сучасних українських реаліях. Новий погляд на проблему. Економіка. Фінанси. Право, 12. 28-32.
  3. Габрелян А. Ю. (2018). Доцільність легалізації проституції в Україні: аргументи «за». Сучасні питання економіки і права: зб. наук. праць, 2(8). 135-143.
  4. Габрелян А. Ю. (2020). Об’єкт правопорушення передбаченого ст. 181-1 КУпАП. Journal «ScienceRise: Juridical Science», 3(13). 27-33.
  5. Закревська Т. О. (2020). Правовий статус свідка у кримінальному провадженні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету, 48. 78-82.
  6. Кони А. Ф. (1956). Избранные произведения. Статьи и заметки. Судебные речи. Воспоминания. Медгиз.
  7. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text
  8. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
  9. Чепель О. В., Габрелян А. Ю. (2023). Показання свідка в кримінальному процесі: поняття, зміст, вимоги. Аналітично-порівняльне правознавство, 4. 451-458.
  10. Чепель О. В., Габрелян А. Ю. (2024). Система прав свідка в кримінальному процесі: стан, проблеми та шляхи їх подолання. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Спеціальний випуск «Права людини та правоохоронна діяльність в умовах воєнного стану», 2.
  11. Якимовський Л. Л. (2012). Особливості суб’єктивних ознак завідомо неправдивого показання свідка. Форум права, 4. 1097-1102.
  12. Artemenko O, Melnyk O. A., Yarosh A. O., Lytvyn O. V., Gabrelyan A. (2021). Administrative and legal culture of driving a vehicle as a factor in the social consciousness of a road user. Revista Relações Internacionais do Mundo Atual Unicuritiba, 3(32). 50-63.