ЛЮДИНА ТА ДЕРЖАВА В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОВІДНОСИН: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Анотація

Людина й держава та їх взаємовідносини є предметом дослідження багатьох науковців, ідеї яких сформувалися ще в стародавньому світі та набули подальшого аналізу мислителями середньовічного суспільства, Нового та Новітнього часу. Уявлення про впорядкування взаємин людини та держави обґрунтовані Солоном, Сократом, Платоном, М. Падуанським, Б. Спінозою, Дж. Локком, Д. Дідро, П.А. Гольбахом, Г. В. Ф. Геґелем, І. Кантом, Б. Констаном, Дж. С. Міллем та іншими вченими, які апелювали до взаємної відповідальності особи та держави. Наприклад, за період правління Солона уявлення про взаємини людини та держави ґрунтувалися на відповідальності громадян за стан справ у державі через закріплення в законі наступного положення «Хто під час смути в державі не стане зі зброєю в руках ні за тих, ні за інших, той піддається безчестю і позбавляється громадянських прав». Акцентував увагу на взаєминах людини та держави й Сократ, який був прихильником концепції договірних відносин між державою та її членами. Будь-який громадянин, на переконання Сократа, може, відповідно до закону, залишити державу, якщо її порядки йому не до вподоби. Особи, які залишилися в полісі як його члени (громадяни), фактично зобов’язуються виконувати всі веління держави та її органів. Цікавим твердженням філософа є те, що свобода людини можлива лише у випадку панування в державі (полісі) законів, що відповідають вимогам розуму та справедливості [6, с. 25-31]. Платон також вважав, що особи, які добровільно перебувають в межах держави зобов’язані виконувати веління останньої, оскільки людина самотужки не може себе забезпечити вкрай необхідними речами, тому вона згуртовується з іншими в об’єднане поселення, яке філософ визначив державою, а передумовою побудови останньої вважав потреби людини [4, с. 54]. Платон сформував принцип рівності всіх перед могутньою державою, яка через законодавство повинна сприяти силі та мудрості кожного.